«Державний телеканал для тимчасово окупованих територій» — мертвонароджене дитя чи буде жити?
Пішов вже сьомий рік, як міста Донецьк, Луганськ, Севастополь не чують українського гімну, не святкують незалежність України та потроху забувають про свою належність до України в цілому. Найсумніше є те, що росте нове покоління, які вже не пам’ятає нічого «українського»: діти сьомий рік вчать в школах, що саме «Моторола», «Гіві», а не Леся Українка, Тарас Шевченко, гідні наслідування. Процес відторгнення, на жаль, не зупиняється.
І в цій ситуації один із способів зупинення морального відторгнення є побудова правильної української інформаційної політики, в тому числі одним із засобів якої буде «спілкування з цивільними мешканцями окупованих територій». Такий спосіб пропонується саме внутрішньо переміщеними особами.
Наразі переселенці є єдиним мостом між роз'єднаними частинами України: за рахунок постійного навідування своїх знайомих, рідних, свого житла на окупованих території, переселенці можуть в неофіційній розмові проінформувати про реалії, які є на окупованих територіях, так і донести справжню, а не викривлену інформацію про стан речей на підконтрольній Україні території.
І ось бажання переселенців, зокрема і моє особисте бажання (про що свідчить мої постійні пости у ФБ, листи державним органам влади від громадської організації, спілки) здійснились.
Як повідомляє офіційна прес-служба Міністерства культури, молоді і спорту України: «Державний телеканал для тимчасово окупованих територій, який створюється на базі каналу UA|TV, розпочне мовлення 15 лютого».
Звичайно, звучить це дуже красиво та навіть якось пафосно. Але чомусь не радісне для тих, хто розуміє ситуацію та дійсно хоче змін.
Спробуємо уявити, наскільки результативним може бути саме цей задум.
По-перше, треба розуміти, що на окупованій території Донецької та Луганської областей, Криму не працює кабельне українське телебачення, українські телеканали блокуються, єдина можливість доступу до українських телеканалів — це Інтернет та супутникові антени. Наскільки вільним буде Інтернет та телебачення через супутник, теж незрозуміло, бо провайдери місцеві, тобто підконтрольні правилам, які існують на окупованій території.
Чи було це враховано при формуванні стратегії нового телеканалу — не зрозуміло, жодної інформації, яким чином цей канал «буде пробивати» супротив влади так званої «ДНР/ЛНР» та РФ не надано відповідним міністерством. «Чи буде братись дозвіл у цих „ДНР/ЛНР“ та РФ?», «Чи будуються якійсь потужні антени?», «Чи ми маємо якесь новітнє технологічне обладнання?» — одні питання.
Але будемо оптимістами та спробуємо уявити, що канал зможе якщо не вільно транслюватись на всій окупованій території, то хоча б «пробивати» окремі найближчі територій до лінії розмежування.
І ЩОСЬ Ж ЛЮДИ ПОБАЧАТЬ?
«На першому етапі канал буде об'єднувати українсько- та російськомовні розважальні програми, серіали та кінофільми виробництва провідних українських медіагруп, та інформаційне мовлення власного виробництва» (це ми читаємо далі у тому ж самому анонсі на офіційному сайті Мінкультури).
А тут виникає питання: НАЩО ЦЕ ЛЮДЯМ, ЯКІ ПРОЖИВАЮТЬ НА ОКУПОВАНІЙ ТЕРИТОРІЇ?
Дивитись щось українською — це велика загроза їхньому життю, а сенсу як такого немає жодного: фільми, передачі можна подивитись на будь-якому вільному та головне (!) безпечному для них телеканалі, а жодної іншої великої мети та цінності канал не пропонує.
І ЦЕ ДИВНО! Створювати канал для окупованої території, але не ставити жодної інформаційної мети, — це питання зайвого витрачання державних коштів, яких в бюджеті і так мало. Наразі, як відомо із ЗМІ, йде усна розмова про мінімальну суму, яка буде закладена в бюджет каналу, — більше 400 млн грн.
Чия була ідея подібного формату та наповнення — незрозуміло. «Директора нового телеканалу буде обрано шляхом конкурсного відбору в січні. До того моменту виконувати його обов’язки буде заступник директора Юлія Островська. Керівником інформаційного мовлення стане Олена Трибушна, колишня головна редакторка 24 каналу, в минулому — заступник головного редактора видання Новое Время та редактор журналу Кореспондент» (сайт).
Із сайту ми бачимо, що в керівництві телеканалу відсутні особи, які б були ВПО або добре розумілись на цій темі. Призначення О. Трибушної через її попередню негативну позицію відносно Донбасу та її публікації на цю тему, взагалі може викликати несприйняття каналу мешканцями окупованих територій. А якщо О. Трибушна буде впроваджувати свою позицію через цей канал — можливо, це викличе навіть загострення спілкування та ускладнення подальшого пошуку взаєморозуміння.
Особисто я хотіла б бачити в керівництві даного каналу когось із внутрішньо переміщених осіб, які відчувають до цієї території не осуд та ненависть, а може скоріше «біль», які зможуть знайти спільні теми.
Але ж повернемось до позитивного контексту: якщо збулось моє перше бажання щодо початку будівництва спілкування з цивільними мешканцями окупованих територій, то може колись збудеться і бажання по якості цієї політики.
«А ЩО Ж ХОТІЛИ Б ПОЧУТИ САМІ МЕШКАНЦІ?» — на жаль, при створенні каналу питання взагалі не піднімалось, тому спробуємо самостійно розібратись.
У мене, як і у всіх, немає можливості провести соціальне опитування на непідконтрольній території: навіть публічно опубліковані питання в соціальних мережах не будуть репрезентативними через побоювання більшості із мешканців окупованих брати участь в таких дослідженнях. Але мій життєвий досвід постійного спілкування з внутрішньо переміщеними особами та мешканцями окупованих територій, дає мені право стверджувати, що цікавити будуть наступні теми:
1) ПРОБЛЕМИ ОСВІТИ ДІТЕЙ із непідконтрольних територій на підконтрольній Україні території, і не просто інформація із сайтів, а реальна картинка. Можна зробити передачу формату «орех и решка», де героєм передачі буде дитину, можна підключати спеціалістів Міносвіти. І в ході передачі на практиці показувати реалії вступу дитини з окупованої на підконтрольній території: «що», «як», «де». Людям хотілось побачити реалії освітніх українських та міжнародних програм, процедури отримання українського диплома, здачі ЗНО, проблеми з гуртожитками та інше.
2) ЖИТЛО: які є можливості для проживання, де, які умови, яка ціна, які є державні та банківські програми тощо.
3) ЮРИДИЧНІ КОНСУЛЬТАЦІЇ: у формат висвітлення окремих кейсів або створення тематичних передач. Тут можуть допомогти велика кількість правоосвітніх організацій, навіть на безоплатній основі (за це їм платять з грантів).
4) РОБОТА: які є гранти на заняття підприємницькою діяльністю, показати успішні кейси, а також процедури переосвіти, перекваліфікації, інформація про роботодавців, які надають роботу з житлом.
5) СИТУАЦІЯ НА БЛОКПОСТАХ: інформацію можна брати з переписок, перекличок, каналів в телеграмі, вконтакті та з офіційних сайтів тощо.
Ці питання бажано висвітлювати російською мовою, не політизуючи їх, не згадуючи про військові дії в ракурсі «хто винний», «хто поганий». Головне завдання цих п’яти пунктів — налагодити регулярні виїзди з тієї території тих, хто раніше боявся виїжджати по різним причинам, дати їм можливість самим упевнитись у відсутність на підконтрольній території страхів, якими їх залякують влада «ДНР/ЛНР» та РФ.
…
А щодо питання заголовку цієї статті - за півроку відповідь стане публічною…
Подивимось.
Голова ГО «Ти потрібен Україні»,
ГС «Сильніші разом», ВПО, юрист,
Вірьовкіна Лілія