Об'єднати Схід та Захід України? Для цього треба в тому числі вирішити декілька соціально — економічних питань, які пов’язані з окупацією Донбасу та Криму, і стосуються реалізації гарантованих державою прав на отримання пенсії, соціальних виплат, житла тощо.
Так, Управління верховного комісара ООН у справах біженців в Україні неодноразово зазначало на необхідності спрощення процедури реалізації права внутрішньо переміщених осіб та осіб, які проживають на тимчасово окупованій території.
Впродовж шести років агресії з боку РФ представники вищих органів державної влади України, громадського сектору та незалежні експерти, в тому числі з досвідом вирішення конфліктних ситуацій в інших країнах, шукали шляхи вирішення даної проблеми.
Але на заваді реалізації даного права, в першу чергу, став «фактор безпеки»: з свого боку Україна, як держава, не має наражати на небезпеку власних громадян, враховуючи повну відсутність можливості контролювати процеси на тимчасово окупованих територіях.
Саме тому були відкинуті варіанти щодо залучення гуманітарних місій, які мали б за ідеєю возити та видавати пенсіонерам кошти на даних теоріях: вони не мають відповідного мандату, в тому числі право проведення ідентифікації осіб; необхідного технічного оснащення, охорони; та можливості бути відповідачами в судах України у разі наявності скарг із боку самих пенсіонерів тощо.
Наразі більшість із експертів приходить до думки, що взагалі видача пенсії на окупованій території не можлива до її повної деокупації.
Станом на початок грудня Комітет з питань соціальної політики та захисту прав ветеранів Верховної Ради України розглядає «Проект Закону про внесення змін до деяких законів України щодо реалізації права на пенсію» № 2083-д від 26.11.2019, поданий народними депутатами: Третьякова Г. М., Цимбалюк М.М., Королевська Н. Ю, Струневич В. О, Тимошенко Ю. В, Арсенюк О.О., Гривко С.Д., Остапенко А.Д., Бабенко М.В., Халімон П.В., Лубінець Д.В., Колихаєв І.В., Поляк В.М., Яковлєва Н.І., Горбенко Р.О., Ткаченко М.М., Радуцький М.Б.
Даний законопроект розглядає право в тому числі осіб, які не мають довідки переселенця та проживають на окупованих територіях, отримувати пенсію на підконтрольній території України, подавши заяву у будь який управління Пенсійного фонду України особисто або довіреною особою.
Звичайно, саме мета створення та подачі на розгляд Верховної Ради України даного законопроекту не може викликати зауваження: Україна дійсно має обов’язок щодо виплат пенсії перед своїми громадянами, які є вже пенсіонерами, або тільки йдуть на пенсію. Але, на жаль, можна зауважити, сам текст даного законопроекту повністю нівелює його мету.
Спробую розглянути даний законопроект не тільки теоретично, як юрист-практик, але і з боку суб'єктивних аспектів, як внутрішньо переміщена особа, яка особисто знає стан речей на окупованих територіях.
1.
Наразі не існує законодавчо встановленого юридичного терміну та статусу: «особа, яка проживає на тимчасово окупованій території»; існує лише визначення самої території, але навіть це визначення має різне трактування в залежності від того, розглядаємо ми Донецьку та Луганську області, чи анексований Крим.
Цікаво, що даний законопроект при наданні терміну тимчасово окупованих територій відсилає до Закону України «Про особливості державної політики із забезпечення державного суверенітету України на тимчасово окупованих територіях у Донецькій та Луганській областях» від 18.01.2018 № 2268-VIII., яким встановлено: «Межі та перелік районів, міст, селищ і сіл, частин їх територій, тимчасово окупованих у Донецькій та Луганській областях, визначаються Президентом України за поданням Міністерства оборони України, підготовленим на основі пропозицій Генерального штабу Збройних Сил України». А потім вже в іншій частині щодо сплати заборгованості по пенсії, даний законопроект закріпляє дещо інше: «Перелік населених пунктів, на території яких органи влади не здійснюють свої повноваження, визначається Кабінетом Міністрів України.». Не зрозуміло, як в подальшому ці такі різні вимоги будуть одночасно реалізовані.
Слід зазначити, що з проханням виділити саме статус «осіб, які проживають на окупованій території», як окремий, із наданням інших ніж ВПО прав та обов’язків, неоднократно звертались в письмовій та усній формі лідери громадських організацій внутрішньо переміщених осіб (в тому числі Громадська спілка «Сильніші разом» в складі 23 організацій та інші коаліції). Також було прохання виділити в окремий статус і «осіб, які проживають на лінії розмежування», яким необхідно реалізувати свої права в умовах небезпечних для їх життя.
Таким чином, спеціалісти ПФУ, до яких будуть звертатись ніби то мешканці окупованих територій, не будуть розуміти: що саме треба вимагати від заявників для підтвердження статусу, чи існує перелік критерії, за якими вони мають сприймати даних осіб саме в такому статусі. Наприклад, особа може мати в паспорті вказане місце реєстрації тимчасово окуповану територію, а по факту не проживати там ніколи тощо.
Ця прогалина в законодавстві буде швидко використана тими, хто хоче без зайвих доказів та, можливо, незаконно отримувати пенсію, бо відповідно до даного законопроекту: «Органи Пенсійного фонду України не можуть відмовити у призначенні пенсії внутрішньо переміщеним особам або особам, які проживають на тимчасово окупованих територіях України, на підставі неможливості проведення перевірки первинних документів, поданих для визначення права на пенсію».
2.
В законопроекті № 2083-д міститься дане речення: «Порядок проходження ідентифікації пенсіонерами, які проживають на тимчасово окупованих територіях України, визначається Кабінетом Міністрів України».
На мій погляд, якщо розглядати як умову проведення ідентифікацію по місцю проживання особи, тобто на тимчасово окупованій території, то це «популістична» та не реалістична норма. На даний час відсутні будь які можливості ідентифікації особа на даній території.
З іншого боку, можливо допустити, що автори сприймають ідентифікацію, як саме банківську процедуру, або процедуру, яку треба пройти в управлінні Пенсійного Фонду України, тобто на підконтрольній території України. Звичайно, в такому випадку ця норма зможе бути реалізована в подальшому. Але виникає інше питання: яким чином тоді будуть проходити ідентифікацію особи, які подавали заяви не особисто, а через «представника, який діє на підставі виданою йому довіреності, посвідченої нотаріально»? І головне, чому автори не вказали довіреність якої країни може прийнята до розгляду? Чи може прийнята буде довіреність, видана нотаріусом Російською Федерації? Чи не спричинить це до масових махінації із документами тих, хто наразі проживають, в першу чергу, в Криму?
3.
І третє, але, звичайно, не останнє питання — це шляхи повернення заборгованості щодо пенсії. Для цього треба розуміти, чи розглядаємо ми в даному законопроекті можливість сплати заборгованості особам, які проживають наразі в Криму та мають подвійне громадянство.
Якщо так, то, на мій погляд, це може причинити до виникнення штучно створеної негативної з боку міжнародного права ситуації: надійдуть масово за ініціативною країни агресора заяви за довіреностями про отримання заборгованості, а потім при її несплаті (суму несплати по Криму ніхто не вказує, але це точно більше ніж по Донбасу), ми отримаємо масові листи про невиконання норм українського законодавства Європейському суду. Як ми знаємо, Європейський суд в таких випадках підходить саме з формальної сторони — наявність відповідного законодавства, яка передбачає таке право.
А цим законопроектом ми самі стверджуємо про своє бажання виплачувати не тільки пенсію, а й всю заборгованість: «Суми пенсії, які не були нараховані та/або виплачені з моменту припинення фінансування органів пенсійного фонду України у зв’язку зі збройним конфліктом, тимчасовою окупацією, повсюдними проявами насильства, порушеннями прав людини та надзвичайними ситуаціями воєнного, природного чи техногенного характеру, виплачуються за минулий час без обмеження будь-яким строком починаючи з наступного місяця з моменту звернення. У цьому разі частина суми неотриманої пенсії, більш як за 12 місяців, виплачується одночасно, а решта суми виплачується щомісяця рівними частинами, що не перевищують місячного розміру пенсії.»
Чи готова Україна до цього?
Я думаю — ні. Це штучна кабала, в яку Україна заганяє сама себе.
Ситуація із Донбасом теж не краще — 60 млрд грн, який також бюджетом не передбачено. Це, по перше!
А, по друге, ще слід нагадати, що пенсії шахтарів десь від 5 до 15 тис грн. Тобто за 10 місяців це буде складати десь 100 тис грн, а це вже цікава сума для того, щоб була зацікавленість в нотаріусів та інших «добрих» людей підробити документи пенсіонера. Але ж це тільки 10 місяців, а окупація була більше 5 років! Наскільки швидко з’являться схеми та чорні нотаріуси? Моя відповідь — вже сьогодні!
В даному випадку, особисто я, будучи переселенцем, з одного боку, а з іншого боку юристом, та розуміючи ризики, робила прив’язку не до кількості пенсій, які можна повернути зразу, а до мінімальної заробітної плати, тобто формулювання норми зробила б приблизно такою: «У цьому разі частина суми неотриманої пенсії, в розмірі еквівалентній не більше 5 (наприклад!) мінімальних заробітних плат, виплачується одночасно, а решта суми виплачується щомісяця рівними частинами, що не перевищують місячного розміру пенсії».
Є ще багато зауважень по даному законопроекту. Але мене постійно дивує лише одне: чому, коли є внутрішньо переміщені особи, які мають розуміння ситуації, досвід, а також теоретичні знання (багато юристів, економістів, фінансистів тощо), які пропонують постійно безоплатну допомогу при формуванні законодавчої бази, наші шановні законодавці - автори подібних «епосів» продовжують займатись самодіяльністю, без бажання почути тих, для кого це все пишеться, та хто має бути почутим! Хочеться сказати лише одне: Ми тут! Зверніться! Ми допоможемо Вам написати НОРМАЛЬНІ законодавчі акти!
Автор: Вірьовкіна Лілія, Голова ГО «Ти потрібен Україні», ГС «Сильніші разом», юрист, ВПО.