name
Бешуля Олексій
09.10.2017
356

Донбас футуристичний

Усі війни йдуть за зміну ландшафтів. Першими це зрозуміла кочова тріада кіммерійців, скіфів і сарматів. Саме вони опанували Дике поле курганами. Козацький геній спромігся оберігати і рельєф, і метафізичну душу вольниці. Степовий дух жив у високих могилах і сторожових заставах.

Сильні в езотериці більшовики з новаторсько-стаханівським розмахом взялися за вільну душу недоторканого поля — греблі стали сакральними символом домінації над водною стихією, рукотворні шахтарські гори-терикони замайоріли вище царських могил, які швидко знищів колгоспний механізатор. Іригацією з кульмінаційними котлованами дикі технократи корили посушливі поля, а лісосмугами — перманентні суховії. Так, запліднене індустріалізацією, Дике поле розроджувалось техногенним Донецьким басейном.

Менталітет народжується з ландшафту, говорив Лев Гумільов, але й ландшафт створюється поривом волі. Донбас вислизнув з рук петлюрівців і махновців не з військових причин, просто непокірне поле не опанувати тим, хто не хотів його міняти. Коли генерал Шандрук, відомий як командир Української національної армії, з Барвінкового брав Слов’янськ, а полковник Сікевич місто за містом летів до кордону, вони й не думали ушляхетнити вугільний край валами УНР. Махновці, маневруючи від Маріуполя до Бахмута, прагнули приректи на спокій ковилові землі. Колони ніцшеанців у чорній формі ледь доторкнулися до ландшафту мережею окопів на берегах Кальміусу. Створити нові гори, розвернути русла рік і назавжди розорати луки хотіли тільки червоні. Багрянець щойно народжених териконів ріднив край з більшовиками. Шахта за шахтою, лісосмуга за котлованом вони міняли метафізичну душу, творили її під себе, міцними швами гарячої породи прив’язували і підкорювали.

Ракети і авіація рашки не полетіли в український Донбас, тільки щоб не порушити ландшафт, не зруйнувати старанно сплетені пута. Таємниця мінських угод не в якихось протоколах, а в забороні артилерії і авіації. П’ять сорок п’ять ледве викосить траву, та не прооре землю. Ледь не іграшкові вісімдесяти двох міліметрові міни зносять сараї, та не творять нових урочих і балок. Рельєф міняється виключно великими калібрами.

Українська армія підсвідомо провадить деокупацію через опанування Дикого поля траншеями та вирубування посадок. Нові греблі постають на місці підірваних мостів.

Чутки про екологічну катастрофу через нехтування технологіями видобутку вугілля з’являються у газетах та гіперпосиланнях. Але попередній українських досвід техногенних катастроф народив національний парк, позазаконний шмат Полісся. Середня смуга Донбасу вже давно нагадувала Чорнобиль — закинуті містечка, угіддя металолому, розкрадені часом і жлобством заводи, зламані п’яними випускниками парки атракціонів та поодинокі сліди наркотичних захоплень у під'їздах.

Отож за підряд на зміну рельєфу змагаються тротилові еквіваленти міці української армії і незримі потуги порушених технологій. Розквіт мілітаризму і крах технократії. Екологічна катастрофа впевнено і тихо просуватись десятками років. Крупнокаліберні снаряди летять кілька секунд. Артилерія і екологія впевнено прагнуть змінити природу, хтось з них переможе. Їх потугами знову з’явиться позбавлений законів національний парк Дике поле, який ще не давно знали як Донбас. Таки всі війни йдуть за зміну ландшафтів — найпростіший спосіб корегування національного духу. Через окопи, розриви і руїни міських кварталів народжується нова земля — Донбас футуристичний.