Свет Игоря Козловского

665

Ни единого свободного сантиметра в зале. Литпаб «Крапка. Кома» в Киеве узнал, что такое аншлаг. Перед слушателями выступил ученый-религиовед из Донецка, недавно освобожденный из плена боевиков Игорь Козловский. Его слушали и дончане, вынужденные покинуть родной город в связи с войной, и киевляне, и представители других городов. Многие приехали на эту встречу специально.

Творческий вечер Игоря Козловского оказался важен не только потому, что собравшимся хотелось послушать ученого, лекции которого уже давно называют легендарными. Это и не была лекция, это даже не было чтением произведений (а Козловский читал много — и поэзию, и прозу). Это была скорее дружеская встреча, на которой и сам ученый открылся слушателям по-новому (в особенности тем, кто слушал его раньше), и вещи, о которых он говорил, приобрели новые акценты.

В этот день было много сказано о Донецке и его душе, о дончанах и их месте в истории современной Украины, об украинском языке и его важности для каждого, о заложниках и пленных, о московском патриархате, об Украине, которая до сих пор остается в Донецке… Все это звучало в особом свете. В свете Игоря Козловского.

Большинство присутствовавших на творческом вечере шли туда именно для того, чтобы увидеть этот свет.

DonPress предлагает познакомиться с некоторыми мыслями и соображениями ученого (на языке оригинала).

Полонені або заручники? Про вірні терміни

Нас називали заручники. Заручники — це такий термін, який зараз існує, тому що в українському законодавстві ще не визначений наш статус. Як ви знаєте, зараз обговорюється закон про тих, хто був заарештований, є заручником. Там юридичною мовою позначений наш статус. Для того, щоб визнати й назвати це війною, для цього треба міняти наше чинне законодавство й переходити на інший рівень взаємодії з міжнародними організаціями. Обережно з цими термінами, тому що міжнародна спільнота також за цим слідкує, займається визволенням. Ми на побутовому рівні кажемо «полонені», «військовополонені», «політв'язні», але коли ми переходимо на юридичну мову, використовуються інші терміни.

Про те, скільки української мови повинно бути у нашому житті

Я вважаю, що все більше і більше населення повинно переходити на спілкування саме українською мовою. І не тільки спілкування — треба використовувати її не лише в побуті, а й в офіційних документах. Але це період, який ми будемо проходити певний час. Дуже непросто багатьом людям переходити на українською мову.

— Але доки ми будемо в полоні російської мови, доти ми будемо в полоні російської окупації.

Я б не сказав, що це так однозначно.

Про арешт і доноси

За мною була наружка. І про це дізнався, вже знаходячись там, у підвалах. І потім, коли я вже прочитав доноси, було зрозуміло, що в них було оперативне завдання спостерігати за моєю діяльністю. Коли підірвали пам’ятник Леніну в Донецьку — це був привід (для арешту, — ред.)…

Перший донос повністю описував ситуацію, яка ще була в інституті штучного інтелекту — тобто його писала людина, яка була поруч протягом багатьох років, тому що вона знала деталі, які були, можливо, в середині нульових років. Основні звинувачення — проукраїнська позиція, всі учні також зайняли проукраїнську позицію, був учасником подій навесні 14-го року, організував й брав участь у молитовному марафоні… В доносах було розписано, що за мною треба спостерігати оперативникам.

Потім, коли вони увійшли у квартиру (а я вже був на підвалі). Знайти чогось вони не змогли — забрали частину майна, гроші. В компьютері намагалися щось знайти — знайшли декілька статей, здали їх на експертизу, рік ця експертиза йшла, і нічого особливого вони там не знайшли. Але для того, щоб мене тримати і щоб засудити, під час тортур, під час катувань, коли я був із мішком на голові, вони дали мені в руки дві гранати. Вони питали: «Що це, як ви думаєте?». В мене були наручники. Це були гранати. Були відбитки пальців. Все було дуже просто.

Коли я опинився у підвалах, було там дуже багато людей, яких просто брали на вулиці й кидали на підвали.

Про те, хто вирішує долю полонених в Донецьку

Все вирішує тільки одна людина. Якщо до цієї людини надійшла інформація… Коли я розмовляв із президентом Земаном (президент Чехії, — ред.), він сказав, що спочатку розмовляв із Сурковим. Сурков. Сурков обіцяв передати Путіну. Потім він зустрівся персонально з Путіним, і сказав, що в нього є особисте прохання — а прохання президента однієї держави до іншої зазвичай виконується. Це також відіграло роль у моєму визволенні.

Про «донбасян» та українців: хто ми є насправді

Ми різні, ми всі різні, і це добре. Це і є Україна, тому що вона постійно об'єднувала людей з різними регіональними особливостями, з різним розумінням своєї держави. Не треба ділити, бо на цьому працювали наші вороги. Вони розділяли нас на схід, на захід, на північ, на південь. Наша самоідентифікація — ми українці, і неякі не донбасяни.

Про Україну в Донецьку, яка залишається там досі

Можливо, не все нам там вдалося зробити. Це правда. Можливо, нас там не підтримувала місцева влада. Це правда. Ми були там заручниками ситуації, коли представники Партії регіонів, правоохоронні органи перейшли на бік наших ворогів. Але це не означає, що там не було України. Там була Україна. І є. І більш того: не треба дивитися на цей регіон і зараз, як на щось монолітне. Там залишилося багато наших патріотів, які ведуть там партизанську війну. Люди різних національностей, але зараз вони переходять на українську мову, роблять все, щоб повернути ту частку нашого регіону в Україну. І треба їх підтримувати, не треба їх відштовхувати, щоб вони не думали, що ми їх там полишили один на один з Мордором.

Про громадянське суспільство в Україні

Я несу відповідальність за це звільнення перед народом України. Я повинен робити такі кроки, щоб наш народ дійсно постав, як соборний народ. Кидається в очі те, що наше громадянське суспільство переростає державу. Держава рухається повільніше, тому що потрібні закони… А народ не може чекати.

Якщо подивитися, наприклад, на волонтерський рух. Це судини, по яких йде енергія нашого суспільства… І це дуже добре. Коли ми говоримо про національну ідею — чим ми відрізняємося від Чехії, Польщі, Словаччини? Це монокультурні утворення, і в них дуже давно порівняно з Україною сформувалося громадянське суспільство. А у нас були поштовхом три революції - на зламі 80-х — початку 90-х років, коли Україна стає незалежною, потім померанчева революція і Революція Гідності. І нам постійно не давала влада створювати громадянське суспільство. Розтягувала людей по партіях, по рухах… А громадянське суспільство — це такий організм, який повинен контролювати владу, вимагати від влади, ставити питання перед владою.

Зараз відбувається становлення українського громадянського суспільства. Це мене тішить. Як довго це буде продовжуватися? Доки ми не припинимо один одного відштовхувати, доки ми не почнемо знаходити у діалозі спільні точки дотику, до цього часу ми не почнемо рухатися далі. Ми різні, ми дійсно різні, у нас різне бачення… Але якщо ми хочемо, щоб Україна не просто постала, як державне утворення, а щоб вона була спільнотою усіх громадян, над цим треба працювати.

О московском патриархате УПЦ

Да, действительно есть проблема. И этой проблемой, если говорить о национальной безопасности, должны были заниматься уже давно. По той причине, что перед нами механизм, который был использован так называемым «русским миром», чтобы влиять на сознание людей. Это было с 90-х годов, в это вкладывались большие деньги олигархов, начиная с того же Нусенкиса, который построил множество храмов — в том числе на своих предприятиях. И каждый месяц он выделял миллион долларов на развитие православной церкви московского патриархата. Это все знали службы, которые должны были заниматься национальной безопасностью.

Донецкий регион был своеобразной вотчиной Партии регионов. И у Партии регионов были свои интересы и связи с церковью московского патриархата. Когда была оранжевая революция, в том же Святогорье раздавали листовки, где было написано, что Янукович — сын Божий…

Что касается Святогорской Лавры. То, что она признана Лаврой, — на самом деле есть монастыри, более подходящие под это особое звание Лавры. Но это было решение, спущенное от Януковича, и тогда сделали эту Лавру. То, что там был в той или иной степени рассадник «русского мира», это тоже знают. Но этим должны заниматься правоохранительные органы.

Стихи Игоря Козловского, написанные в плену