Ярослав Грицак: В Україні треба створювати острівки іншості

413

Україні потрібні острівки іншості.

Таку настанову дає всім, хто роздумує над тим, що ж робити суспільству, відомий український історик та публіцист Ярослав Йосифович Грицак. Він — активний учасник Нестрівської групи. Це неформальне об'єднання українських інтелектуалів, громадських активістів, експертів ставить за мету вихід суспільства на траєкторію сталого розвитку.

Під час зустрічі в київському офісі громадської організації Реанімаційний пакет реформ (РПР) пан Ярослав попередив, що нічого нового на цей час не скаже, бо основне записано в Договорі Гідності, що був розроблений учасниками об'єднання. Повна назва напрацьованого колективом документу «Візія України-2025: Договір Гідності заради сталого розвитку».

«Нас пре, коли ми разом збираємось в Несторівській групі. На жаль, ми не встигли розробити стратегію до Революції Гідності, вона сталася раніше, ніж ми були готові. Зараз я маю чітке розуміння того, що потрібно робити. Чи я дійсно геній, чи божевільний — судити вам», — зауважив Ярослав Грицак. Втім додав, що є гуманітарієм і в політику не піде, бо не вважає це своєю справою.

В розмові часто звучала «повітрофлотська» термінологія. Найбільш близьким образом для пана Ярослава стало порівняння розвитку країни зі стартом літака, що бере повільний розгін зі злітної смуги. Починаючи з довгого горизонтального руху, а потім, нарешті відірвавшись від землі, літак швидко набирає висоту, потужно виводячи своїх пасажирів на вищій рівень. І чим вища траєкторія, тим успішніше країна та більш вільно, комфортно та безпечно відчувають себе її громадяни.

Українська «Мрія» на старті

Звісно, що Україна зараз в другому ешелоні, бо дуже затрималася з модернізацією країні, а починати її треба було ще років 30 тому, вважає Ярослав Грицак, проте «маємо що маємо».

Нова національна ідея: модернізація

Ярослав Грицак констатує: «Так історично склалось, що кризи в Україні часто були причиною її руїни, так і не перетворюючись на використані шанси. В результаті цього країна ходить по колу, а суспільство шукає винних і проклинає владу чи зовнішніх ворогів».

Історик впевнений, що завдання модерного українського суспільства — розірвати нарешті це коло та вийти на висхідну траєкторію розвитку.

На думку експертів Несторівської групи, «українська нація, об'єднана і спільними успіхами, і спільним болем, вже сформована». Пан Ярослав зауважив: «Є відчуття, що нація не збудована повністю, але вона є. Ситуація не ідеальна, але вона стійка. Так, в Україні є дивовижно стійка нація, вона буде розбиватися, але не розіб'ється. Тож національною ідеєю має стати вже не побудова нації, а її модернізація».

На питання, як почалася робота над Договором Гідності, історик розказав, що на одній зустрічі до нього звернулись два львівських підприємця з проханням: «Зробіть щось, щоб наші діти залишились в країні. Ми хочемо мати можливість бачити, як будуть рости наші майбутні онуки».

Траєкторія сталого розвитку: не виживання, а самовираження

«Сталий розвиток — це не швидко. Якщо зміни відбуваються дуже швидко, це підозріло. Виникає питання, як втриматись. Наприклад, в Китаї після досить швидкого потужного економічного старту, зараз відбувається гальмування. І в країні думають як перевести швидкий розвиток в сталий», — відмічає Ярослав Грицак.

Він вважає, що успішність модернізації залежить від того, як буде враховано інтереси теперішніх і майбутніх поколінь. Сталий розвиток передбачає примноження, а не виснаження усіх капіталів країни: людського, соціального, інтелектуального/творчого, а також індустріального/технологічного, природного та фінансового. Завдяки цьому суспільство буде витривалішим під час поточних криз, щоразу повертаючись на траєкторію зростання.

На думку експерта, модернізуватися Україна зможе, якщо обере модель, яка базується на розкритті людського потенціалу. Держава повинна віддати громадянам монополії в тих ділянках, де доступ до влади є доступом до власності. «Гроші з сірої зони, якщо їх витягувати на сонце, починають працювати як капітал. Все вирішують правильні інституції. Для реалізації змін потрібна група людей, у яких є цінності не виживання, а самовираження».

Безумовно розвиток та модернізація потребують виконання певних універсальних вимог: верховенства права, викорінення корупції та гарантування права власності.

«Потрібен пілот»

Ярослав Грицак впевнений, що наразі національна країна вже є, соціальні цінності теж сформувалися, немає тільки пілота, щоб сів в кабіну і підняв літак.

З тих завдань, що стоять перед країною, експерт вважає необхідним:

  • готувати суспільні групи,
  • готувати новий суспільний договір,
  • вийти з режиму «я виграв — ти програв».

«В країні зараз є все, крім політичного класу, який візьме на себе відповідальність за результат. На мою думку, в Україні можна виділити три групи політиків: позавчорашнього дня, до яких відноситься, наприклад, Опозиційний блок; вчорашнього — у тому числі Яценюк, Кличко, а тепер вже і Порошенко; та завтрашнього дня — це політики, народжені Майданом, суспільством, при цьому деякі з них розійшлись зараз по вчорашніх партіях», — ділиться експерт.

Він каже, що є надія на нові партії, суспільні організації, проте поки їх дуже мало і вони віддають перевагу горизонтальним структурам, не бажаючи будувати вертикаль.

повертаючись до «льотної» термінології, Ярослав Грицак вважає, що країні дуже потрібен вправний пілот, а кабіна літака — це як вертикальна складова управління. На його думку, суспільство не може самоорганізуватися. При цьому, єдиний випадок, де горизонтальна структура успішно перейшла до вертикальної, провела реформу та почала модернізацію держави — це польська «Солідарність», яка починалась з профсоюзної спілки.

Як скріпити країну?

«В Україні сформувалася досить стабільна гнучка структура. Це організації громадянського суспільства, волонтерський рух, які рухають країну. Так, не завжди знаєш наперед розв’язки виникаючих проблем, але для цього треба мати діалог. Треба шукати людей, будувати мультиплікатори, — впевнений Ярослав Грицак, — Є різні моделі примирення. Ключові території зараз навіть не Київ, а Дніпропетровськ, Одеса. Це фантастично, що так звана „російська весна“ там програла. Щодо Львова, наприклад, на мою думку він був би не той, якщо там не було такого учбового закладу як УКУ (Український католицький університет, — ред.), і не тому, що католицький, а тому що — незалежний».

Він вважає, що суспільству треба виробити режим примирення: між національними групами, мовами, історичними героями. «Як тільки підіймається питання статусу російської мови, одразу виникає поділ, але треба міняти дискурс. Коли говориш, що додатковою може бути англійська — єднання поглядів. Важливо з вимог „або — або“ переходити до „і - і“. Це нормально — бути двомовним. Наприклад, часто відзначав для себе, що Донецьк спілкуючись російською, голосував як Галичина», — говорить він.

Вікна втрачених можливостей

«У нас не виходить доводити справу до кінця. Ті останні 5% роботи, що ми не доробляємо — це насправді дуже важливо.

Україна як держава вже мала кілька шансів до швидкого стрибка: це 1991, 2004, 2014 роки. З часу попередньої можливості, пройшло вже два року, можна констатувати, що, на жаль, ми знову не скористалися нею. Це вікно закрилось, і нам залишився довгий коридор. Молодь — найбільш волатильна група, нестабільна, що швидко запалюється. І революція для них — це як хвороба, коли через завищені очікування, які не справдились, багато хто зараз переживає стан депресії», — вважає Ярослав Грицак.

«Пафос — це ознака невдалих реформ. Вони не йдуть, бо при владі зараз політруки. Ми лікуємо ті хвороби, що нам докучають, але не лікуємо ті, від яких вмирають», — резюмує він.

Закінчуючи зустріч, Ярослав Грицак додає, що ми не повинні перемагати у всіх битвах, але обов’язково маємо виграти війну і якщо не виходить збудувати одразу країну, починати треба з будинків, кварталів, міст, створюючи місця комфортного проживання та острівки іншості.